Натрапив під час робочих пошуків у Держреєстрі судових рішень на дві цікаві ухвали Верховного Суду України по кримінальним справам про привласнення загублених мобільних телефонів, які гадаю, можуть зацікавити деяких форумчан.
Перша
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 червня 2011 року кримінальну
справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6
Вироком Стахановського міського суду Луганської області від 24 червня 2010 року засуджено
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,
за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, судимості не має,
за ст. 198 КК України на один рік позбавлення волі (...)
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 3 вересня 2010 року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 серпня 2009 року близько 17 год. 30 хв. на лавці біля підїзду буд. 55 по вул. Фестивальній у м. Стаханові у присутності ОСОБА_6 таємно заволодів раніше загубленим ОСОБА_8 мобільним телефоном "Нокіа 6300", що належить ОСОБА_9 та не вибув із її законного володіння, спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 904 грн. 55 коп.
ОСОБА_6 засуджено за те, що він у невстановлений слідством час і день придбав у ОСОБА_7 вищезазначений телефон "Нокіа 6300", достовірно знаючи, той одержаний злочинним шляхом, та певний час зберігав при собі.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з огляду на те, що останній набув мобільний телефон після втрати його ОСОБА_8, внаслідок чого телефон вибув із законного володіння ОСОБА_9 Вказує, що внаслідок незаконного висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, безпідставно засуджено і ОСОБА_6 за ст. 198 КК України. Просить судові рішення скасувати, а справу закрити.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника та засудженого, які підтримали касаційну скаргу, прокурора, який вважав, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа закриттю за відсутністю у діях ОСОБА_7 й ОСОБА_6 інкримінованих їм складів злочинів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до закону крадіжка це таємне викрадення чужого майна, яке полягає у незаконному вилученні його з володіння власника чи особи, у віданні якої воно знаходиться. При цьому не може бути предметом розкрадання майно, яке виявилося загубленим або вийшло з володіння власника внаслідок випадкових обставин.
Визнаючи наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, суд виходив із того, що він незаконно, безоплатно, з метою привласнення вилучив чуже майно, що не вибуло із законного володіння його власника ОСОБА_9 і знаходилося у ОСОБА_8
Разом із тим, висновок суду про те, що телефон не вибув із володіння власника суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи та дослідженим доказам.
Зокрема, викладаючи фабулу обвинувачення, суд зазначив у вироку, що 26 серпня 2009 року приблизно о 17 год. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проходили повз підїзд будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова Луганської області й на лавочці побачили мобільний телефон “Нокіа 6300”, який випав із сумки попередньо перебуваючої на тому місці ОСОБА_8 та належав її матері ОСОБА_10 Тоді ж у ОСОБА_7 виник умисел на незаконне таємне заволодіння цим телефоном, який він і реалізував.
У свою чергу ОСОБА_8, виявивши, що у неї відсутній телефон, разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для його пошуку повернулися до підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова Луганської області, де випав телефон, зустріли там ОСОБА_7 та запитали про нього, проте він нічого про знайдений телефон не повідомив й з викраденим зник із місця події.
Ці обставини встановлені свідченнями ОСОБА_7, з яких убачається, що, перебуваючи біля підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова, він на лавочці виявив мобільний телефон “Нокіа 6300”, біля якого нікого не було, навкруги також людей не було. Оскільки телефон нікому не належав, а він його знайшов, вирішив забрати собі.
Окрім того, свідок ОСОБА_8 у суді показала, що вона разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 сиділи на лавочці біля підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова, після чого пішла з ОСОБА_11 до себе додому. Повертаючись на вулицю, вирішила зателефонувати з мобільного телефону “Нокіа 6300”, який належить її матері, проте не виявила його у сумці. Вважаючи, що забула телефон удома, повернулася туди, однак у квартирі його не знайшла й вирішила піти на вулицю до лавочки, де попередньо сиділа з друзями. Телефону ніде не було. Разом із друзями вони запитували у пересічних громадян, чи не знаходили вони мобільний телефон, в тому числі зверталися з таким запитанням і до ОСОБА_7 та ОСОБА_6, але ніякої інформації від них не отримали.
Наведене підтвердили свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Зазначене свідчить, що ОСОБА_8 загубила належний ОСОБА_10 мобільний телефон “Нокіа 6300”, а отже, він вийшов із володіння як власника, так і ОСОБА_8, у віданні якої телефон знаходився.
По справі встановлено, що ОСОБА_7 був не свідком втрати ОСОБА_8 мобільного телефону.
За таких обставин привласнення ОСОБА_7 загубленого телефону не може бути розцінено як вилучення цього майна з володіння власника чи іншої особи, у віданні якої воно знаходилося.
Посилання суду на підтвердження вчинення ОСОБА_7 крадіжки на те, що в подальшому на запитання ОСОБА_8 він не повідомив їй про знаходження телефону у нього і не повернув його, є необґрунтованим, оскільки на час її звернення телефон уже було привласнено ОСОБА_7 й той перебував у його володінні.
Таким чином, у діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України, а у звязку з цим у діях ОСОБА_6 відсутній складу злочину, передбачений ст. 198 КК України.
Отже, судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підлягають скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Керуючись статтями 395, 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, колегія суддів
касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Стахановського міського суду Луганської області від 24 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 3 вересня 2010 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Судді: О.Т.КУЗЬМЕНКО О.В.КРИВЕНДА В.Ф.ПИВОВАР
З оригіналом згідно
Суддя Верховного Суду України О.Т.Кузьменко
Друга
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 9 січня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора Мороза Є., який брав участь у розгляді справи в суді 1-ої інстанції, та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2006 року щодо ОСОБА_2., -
ОСОБА_2, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканку ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судиму, -
було засуджено за ст. 185 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 1 п. „б” , ст. 10 Закону України від 31 травня 2005 року „Про амністію” ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання.
Також судом було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 650 гривень.
ОСОБА_2 було судом визнано винною і засуджено за те, що вона 27 січня 2005 року близько 11-ої години 15 хвилин в приміщенні процедурного кабінету НОМЕР_1 Краснолиманської центральної районної лікарні в Краснолиманському районі Донецької області заволоділа мобільним телефоном ОСОБА_1 вартістю 650 гривень, який той випадково там його залишив.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2006 року вирок щодо ОСОБА_2 скасовано із закриттям провадження у справі за відсутності в її діях складу злочину.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінальної справи, дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину та наявність у неї з потерпілим ОСОБА_1 цивільних правовідносин, що виникли на ґрунті знайденої речі.
Потерпілий ОСОБА_1 у касаційній скарзі (він її іменував як касаційне подання) порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Свою вимогу він обґрунтовує тим, що апеляційний суд безпідставно визнав, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину - крадіжка. Вона усвідомлювала, що бере чужу річ, за якою може повернутися власник. Також зазначає, що суд 1-о інстанції припустився порушення кримінально-процесуального закону - не встановив точну вартість викраденого телефону.
На ухвалу апеляційного суду було також принесено касаційне подання прокурором, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, але до початку розгляду справи в касаційному порядку він відкликав це подання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Морозову С.Ю., яка вважала, що в задоволенні скарги має бути відмовлено, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Як убачається із матеріалів справи, мобільний телефон ОСОБА_1 забув у процедурному кабінеті районної лікарні, тобто ця річ фактично вибула із його законного володіння. Тому ОСОБА_2 в даному випадку не може нести відповідальність за крадіжку, про що апеляційний суд зробив правильний висновок і обґрунтовано скасував вирок місцевого суду щодо неї з закриттям провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину.
Тому доводи касаційної скарги про незаконність ухвали апеляційного суду, винесеної щодо ОСОБА_2, є необґрунтованими. Що стосується доводів про те, що суд першої інстанції не встановив вартість мобільного телефона, то вони також є безпідставними, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про невинуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину - крадіжки.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів, -
С у д д і: Міщенко С.М. Паневін В.О. Пекний С.Д.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.
Добре це чи погано?
Якщо ти загубив телефон - погано, так як за його привласнення сучасний КК не передбачає кримінальної відповідальності.
Існує лише цивільна - див ст.337 та інші ЦК України.
А якщо, приміром, загублений телефон знайшла твоя неповнолітня дитина і спокусилась новою іграшкою, не захотіла повертати і повідомити батьків про знахідку, а потім - попалась з нею міліції, то це - добре.
Чинний КК передбачає кримінальну відповідальність за привласнення загубленого чужого майна, лише якщо воно є скарбом, має особливу історичну, художню чи наукову цінність (ст.193 КК).
КК УРСР 1961р в ст.88 передбачав кримінальну відповідальність лише за привласнення чужого загубленого майна, але тільки державного чи колективного, і тільки якщо воно мало особливу цінність (на практиці - не менше кількох мінімальних зарплат).
Привласнення загубленого майна громадян, не каралось.
В Римському публічному праві поняття "крадіжка" не було взагалі, так як існувало поняття "фурсум", яке охоплювало як таємне викрадення чужого майна, так і привласнення знайденого чужого майна.
Коли випадково знаходжу чужі речі, завжди намагаюсь їх повернути власникові, якщо його можна знайти.
Знайдену в метрополітені хутряну шапку, власника якої не можливо встановити, передав черговій по станції.
Мені також чужі люди пару разів повертали загублені цінні речі - подарований дружиною гаманець з візитками, тощо.
Власників деяких загублених речей можна встановити досить легко - тих же телефонів за записами імен та дзвінками.
Деяких - не можливо в принципі.
Згідно ЦК (ст.328 - ст.345), знайдену річ необхідно повернути власнику, якщо це не можливо - передати представнику влади.
Якщо через певний термін (6міс) власника не буде знайдено - знахідка переходить у власність того, хто її знайшов і передав владі.
Той хто знайшов і повернув власнику знахідку, може вимагати від нього відшкодування понесених витрат та винагороду у розмірі до 20% від вартості знахідки.
Гадаю, було б справедливим внести до ст.193 КК зміни, і встановити кримінальну відповідальність не лише за привласнення "антикваріату", але й будь-якого цінного чужого майна, закріпивши мінімальну вартість такого майна, в розумних межах.
Хоча наведене питання і просте, вивчається всіма юристами на перших курсах, проте майже всі сьогоднішні слідчі, прокурори та судді з якими я мав справу чи спілкувався, про нього вже забули.
Тому в Держреєстрі повно вироків, по яким людей засуджено за привласнення знайдених чужих телефонів та інших речей.
Це виникає тому, що підсудні не знають цих положень, не подають апеляцій та касацій по таким справам і погоджуються з вироком.
Якби всі засуджені за подібне оскаржували вироки, то вони б отримали не лише повне виправдання, але й кілька десятків тисяч гривень, чи навіть євро, відшкодування з бюджету за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.
Оскільки оскарження тягнеться роками, то набігає кругленька сума, яку можна отримати за позовом в українських судах, та додатково - "доплату" (по більш високим розцінкам за кожен день перебування під слідством, судом, вартою, підписці, на іспитовому чи на зоні) в Європейському суді з прав людини.
Кому цікаво дізнатись по викладеному питанню більше інформації - в мережі повно текстів законів та кодексів, їх науково-практичних коментарів з прикладами судової практики та юридичних підручників.
На продумані запитання по цій темі, на які не має відповіді в підручниках та коментарях, намагатимусь відповісти по можливості, так як вільного часу зараз обмаль і на форумі буваю не часто.
На троллінг та ламерські питання, відповідати не буду взагалі.
Перша
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: (...) ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 червня 2011 року кримінальну
справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6
Вироком Стахановського міського суду Луганської області від 24 червня 2010 року засуджено
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,
за ч. 1 ст. 185 КК України на один рік позбавлення волі;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, судимості не має,
за ст. 198 КК України на один рік позбавлення волі (...)
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 3 вересня 2010 року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26 серпня 2009 року близько 17 год. 30 хв. на лавці біля підїзду буд. 55 по вул. Фестивальній у м. Стаханові у присутності ОСОБА_6 таємно заволодів раніше загубленим ОСОБА_8 мобільним телефоном "Нокіа 6300", що належить ОСОБА_9 та не вибув із її законного володіння, спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 904 грн. 55 коп.
ОСОБА_6 засуджено за те, що він у невстановлений слідством час і день придбав у ОСОБА_7 вищезазначений телефон "Нокіа 6300", достовірно знаючи, той одержаний злочинним шляхом, та певний час зберігав при собі.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з огляду на те, що останній набув мобільний телефон після втрати його ОСОБА_8, внаслідок чого телефон вибув із законного володіння ОСОБА_9 Вказує, що внаслідок незаконного висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, безпідставно засуджено і ОСОБА_6 за ст. 198 КК України. Просить судові рішення скасувати, а справу закрити.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника та засудженого, які підтримали касаційну скаргу, прокурора, який вважав, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа закриттю за відсутністю у діях ОСОБА_7 й ОСОБА_6 інкримінованих їм складів злочинів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до закону крадіжка це таємне викрадення чужого майна, яке полягає у незаконному вилученні його з володіння власника чи особи, у віданні якої воно знаходиться. При цьому не може бути предметом розкрадання майно, яке виявилося загубленим або вийшло з володіння власника внаслідок випадкових обставин.
Визнаючи наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, суд виходив із того, що він незаконно, безоплатно, з метою привласнення вилучив чуже майно, що не вибуло із законного володіння його власника ОСОБА_9 і знаходилося у ОСОБА_8
Разом із тим, висновок суду про те, що телефон не вибув із володіння власника суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи та дослідженим доказам.
Зокрема, викладаючи фабулу обвинувачення, суд зазначив у вироку, що 26 серпня 2009 року приблизно о 17 год. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 проходили повз підїзд будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова Луганської області й на лавочці побачили мобільний телефон “Нокіа 6300”, який випав із сумки попередньо перебуваючої на тому місці ОСОБА_8 та належав її матері ОСОБА_10 Тоді ж у ОСОБА_7 виник умисел на незаконне таємне заволодіння цим телефоном, який він і реалізував.
У свою чергу ОСОБА_8, виявивши, що у неї відсутній телефон, разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для його пошуку повернулися до підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова Луганської області, де випав телефон, зустріли там ОСОБА_7 та запитали про нього, проте він нічого про знайдений телефон не повідомив й з викраденим зник із місця події.
Ці обставини встановлені свідченнями ОСОБА_7, з яких убачається, що, перебуваючи біля підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова, він на лавочці виявив мобільний телефон “Нокіа 6300”, біля якого нікого не було, навкруги також людей не було. Оскільки телефон нікому не належав, а він його знайшов, вирішив забрати собі.
Окрім того, свідок ОСОБА_8 у суді показала, що вона разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 сиділи на лавочці біля підїзду будинку № 55 на вул. Фестивальній м. Стаханова, після чого пішла з ОСОБА_11 до себе додому. Повертаючись на вулицю, вирішила зателефонувати з мобільного телефону “Нокіа 6300”, який належить її матері, проте не виявила його у сумці. Вважаючи, що забула телефон удома, повернулася туди, однак у квартирі його не знайшла й вирішила піти на вулицю до лавочки, де попередньо сиділа з друзями. Телефону ніде не було. Разом із друзями вони запитували у пересічних громадян, чи не знаходили вони мобільний телефон, в тому числі зверталися з таким запитанням і до ОСОБА_7 та ОСОБА_6, але ніякої інформації від них не отримали.
Наведене підтвердили свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Зазначене свідчить, що ОСОБА_8 загубила належний ОСОБА_10 мобільний телефон “Нокіа 6300”, а отже, він вийшов із володіння як власника, так і ОСОБА_8, у віданні якої телефон знаходився.
По справі встановлено, що ОСОБА_7 був не свідком втрати ОСОБА_8 мобільного телефону.
За таких обставин привласнення ОСОБА_7 загубленого телефону не може бути розцінено як вилучення цього майна з володіння власника чи іншої особи, у віданні якої воно знаходилося.
Посилання суду на підтвердження вчинення ОСОБА_7 крадіжки на те, що в подальшому на запитання ОСОБА_8 він не повідомив їй про знаходження телефону у нього і не повернув його, є необґрунтованим, оскільки на час її звернення телефон уже було привласнено ОСОБА_7 й той перебував у його володінні.
Таким чином, у діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України, а у звязку з цим у діях ОСОБА_6 відсутній складу злочину, передбачений ст. 198 КК України.
Отже, судові рішення щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підлягають скасуванню, а справа закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Керуючись статтями 395, 396 КПК України та ч. 1 ст. 2 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Стахановського міського суду Луганської області від 24 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 3 вересня 2010 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Судді: О.Т.КУЗЬМЕНКО О.В.КРИВЕНДА В.Ф.ПИВОВАР
З оригіналом згідно
Суддя Верховного Суду України О.Т.Кузьменко
У х в а л а
Іменем України
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: (....)Іменем України
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 9 січня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора Мороза Є., який брав участь у розгляді справи в суді 1-ої інстанції, та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2006 року щодо ОСОБА_2., -
встановила:
вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 31 березня 2006 року ОСОБА_2, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканку ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судиму, -
було засуджено за ст. 185 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 1 п. „б” , ст. 10 Закону України від 31 травня 2005 року „Про амністію” ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання.
Також судом було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 650 гривень.
ОСОБА_2 було судом визнано винною і засуджено за те, що вона 27 січня 2005 року близько 11-ої години 15 хвилин в приміщенні процедурного кабінету НОМЕР_1 Краснолиманської центральної районної лікарні в Краснолиманському районі Донецької області заволоділа мобільним телефоном ОСОБА_1 вартістю 650 гривень, який той випадково там його залишив.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2006 року вирок щодо ОСОБА_2 скасовано із закриттям провадження у справі за відсутності в її діях складу злочину.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінальної справи, дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину та наявність у неї з потерпілим ОСОБА_1 цивільних правовідносин, що виникли на ґрунті знайденої речі.
Потерпілий ОСОБА_1 у касаційній скарзі (він її іменував як касаційне подання) порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Свою вимогу він обґрунтовує тим, що апеляційний суд безпідставно визнав, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину - крадіжка. Вона усвідомлювала, що бере чужу річ, за якою може повернутися власник. Також зазначає, що суд 1-о інстанції припустився порушення кримінально-процесуального закону - не встановив точну вартість викраденого телефону.
На ухвалу апеляційного суду було також принесено касаційне подання прокурором, який брав участь в розгляді справи в суді першої інстанції, але до початку розгляду справи в касаційному порядку він відкликав це подання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора Морозову С.Ю., яка вважала, що в задоволенні скарги має бути відмовлено, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Як убачається із матеріалів справи, мобільний телефон ОСОБА_1 забув у процедурному кабінеті районної лікарні, тобто ця річ фактично вибула із його законного володіння. Тому ОСОБА_2 в даному випадку не може нести відповідальність за крадіжку, про що апеляційний суд зробив правильний висновок і обґрунтовано скасував вирок місцевого суду щодо неї з закриттям провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину.
Тому доводи касаційної скарги про незаконність ухвали апеляційного суду, винесеної щодо ОСОБА_2, є необґрунтованими. Що стосується доводів про те, що суд першої інстанції не встановив вартість мобільного телефона, то вони також є безпідставними, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про невинуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину - крадіжки.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Відмовити в задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1 про скасування ухвали Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2006 року, винесену щодо ОСОБА_2.С у д д і: Міщенко С.М. Паневін В.О. Пекний С.Д.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.
Якщо ти загубив телефон - погано, так як за його привласнення сучасний КК не передбачає кримінальної відповідальності.
Існує лише цивільна - див ст.337 та інші ЦК України.
А якщо, приміром, загублений телефон знайшла твоя неповнолітня дитина і спокусилась новою іграшкою, не захотіла повертати і повідомити батьків про знахідку, а потім - попалась з нею міліції, то це - добре.
Чинний КК передбачає кримінальну відповідальність за привласнення загубленого чужого майна, лише якщо воно є скарбом, має особливу історичну, художню чи наукову цінність (ст.193 КК).
КК УРСР 1961р в ст.88 передбачав кримінальну відповідальність лише за привласнення чужого загубленого майна, але тільки державного чи колективного, і тільки якщо воно мало особливу цінність (на практиці - не менше кількох мінімальних зарплат).
Привласнення загубленого майна громадян, не каралось.
В Римському публічному праві поняття "крадіжка" не було взагалі, так як існувало поняття "фурсум", яке охоплювало як таємне викрадення чужого майна, так і привласнення знайденого чужого майна.
Коли випадково знаходжу чужі речі, завжди намагаюсь їх повернути власникові, якщо його можна знайти.
Знайдену в метрополітені хутряну шапку, власника якої не можливо встановити, передав черговій по станції.
Мені також чужі люди пару разів повертали загублені цінні речі - подарований дружиною гаманець з візитками, тощо.
Власників деяких загублених речей можна встановити досить легко - тих же телефонів за записами імен та дзвінками.
Деяких - не можливо в принципі.
Згідно ЦК (ст.328 - ст.345), знайдену річ необхідно повернути власнику, якщо це не можливо - передати представнику влади.
Якщо через певний термін (6міс) власника не буде знайдено - знахідка переходить у власність того, хто її знайшов і передав владі.
Той хто знайшов і повернув власнику знахідку, може вимагати від нього відшкодування понесених витрат та винагороду у розмірі до 20% від вартості знахідки.
Гадаю, було б справедливим внести до ст.193 КК зміни, і встановити кримінальну відповідальність не лише за привласнення "антикваріату", але й будь-якого цінного чужого майна, закріпивши мінімальну вартість такого майна, в розумних межах.
Хоча наведене питання і просте, вивчається всіма юристами на перших курсах, проте майже всі сьогоднішні слідчі, прокурори та судді з якими я мав справу чи спілкувався, про нього вже забули.
Тому в Держреєстрі повно вироків, по яким людей засуджено за привласнення знайдених чужих телефонів та інших речей.
Це виникає тому, що підсудні не знають цих положень, не подають апеляцій та касацій по таким справам і погоджуються з вироком.
Якби всі засуджені за подібне оскаржували вироки, то вони б отримали не лише повне виправдання, але й кілька десятків тисяч гривень, чи навіть євро, відшкодування з бюджету за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.
Оскільки оскарження тягнеться роками, то набігає кругленька сума, яку можна отримати за позовом в українських судах, та додатково - "доплату" (по більш високим розцінкам за кожен день перебування під слідством, судом, вартою, підписці, на іспитовому чи на зоні) в Європейському суді з прав людини.
Кому цікаво дізнатись по викладеному питанню більше інформації - в мережі повно текстів законів та кодексів, їх науково-практичних коментарів з прикладами судової практики та юридичних підручників.
На продумані запитання по цій темі, на які не має відповіді в підручниках та коментарях, намагатимусь відповісти по можливості, так як вільного часу зараз обмаль і на форумі буваю не часто.
На троллінг та ламерські питання, відповідати не буду взагалі.
Останнє редагування:
