Себастьян Перейро
торговець чорним деревом
Может кому будет интересно вспомнить былое и пройти тест
"Госпади дапамажи". Впізнайте культові політичні меми України
"Госпади дапамажи". Впізнайте культові політичні меми України
Андрюх@dp.ua
Член гуртку дідів )))
10/19
ПотапаПапа
ОстапаПапа
ПотапаПапа, это любимое выражение правителей -контрацептивов
Типа, сами во всем виноваты
Оно одновременно и верное, и нет
Типа, сами во всем виноваты
Оно одновременно и верное, и нет
ПотапаПапа
ОстапаПапа
немного юмора про них:
Гражданином Непала является человек зачатый непальцем и непалкой.
Я вже писав про це - вони це якраз і довели.
А моцкалі зачаті пляшкою з під горілки))
AngryDen
Перфекціоніст
Останнє редагування модератором:
Себастьян Перейро
торговець чорним деревом
Останнє редагування модератором:
Один ізраїльтянин, будемо для простоти звати його Йосі, навчався в Оксфордському університеті.
Університет цей вельми відомий: тим, що існує вже понад вісімсот років, тим, що сер Ісаак Ньютон був там деканом фізичного факультету тощо.
Отже, одного разу сидить Йосі на іспиті, який повинен тривати шість годин (є там такі іспити, не приведи, господи). Після кількох годин від початку іспиту Йосі піднімає руку і кличе екзаменатора. Екзаменатор підходить до Йосі (він, зрозуміло, вважав, що Йосі бажає отримати якісь роз'яснення або просто вийти в туалет) і чує буквально таке:
- Пане екзаменатор, я хочу отримати зараз належні мені копчену телятину і пиво.
— Чи правильно я зрозумів, — питає екзаменатор, — Ви говорите про копчену телятину та пиво?
- Так, - відповідає Йосі, - Я кажу про належні мені копченої телятини і пива.
— Вибачте, — каже екзаменатор, — але чому ви вирішили, що вам належать телятина та пиво?
Тоді Йосі витягає з сумки якийсь важкий том і показує його екзаменатору.
- Ось, - каже Йосі, - зведення законів Оксфорда з дня його заснування. Є тут закон від 1513 року, який свідчить, що кожному, хто екзаменується більше чотирьох годин, належить шматок копченої телятини і кухоль пива. І цей закон ніколи не було скасовано.
Екзаменатор намагається сперечатися, посилаючись на технічну неможливість виконати прохання Йосі. Потім екзаменатор викликає свого начальника і вони радяться вдвох.
Англійці є англійці, вони зациклені на законах і там неможливо просто сказати «ні»!
З іншого боку, нещодавно ухвалено закон, який забороняє вживання алкоголю на території університету.
Та й із копченою телятиною вже не так просто, як бувало.
Внаслідок тривалих переговорів сторони погоджуються на гамбургер та кока-колу.
Йосі вплітає їжу і цілком щасливий тим, що втер ніс цим пихатим і дурним бритам за їхній же рахунок.
За кілька днів виявляє Йосі у своїй поштовій скриньці виклик на університетський суд (там, де працюють закони, буває і суд). Йосі абсолютно впевнений, що пара стареньких скаже йому «ну-ну-ну», на що він, Йосі, пообіцяє надалі поводитися добре, і на тому все й закінчиться.
Він прибуває до суду. Величезний старовинний зал з колонами, височенною стелею, фресками на стінах і вітражними вікнами. За нескінченним столом сидять 150 професорів, 45 деканів, 20 ректорів, усілякі пери та лорди — почесні випускники університету.
У перуках та мантіях. З особами членів інквізиції. І вони вершать суд над Йосі.
І вони відраховують його з університету за порушення закону від 1415 року, який ніколи не було скасовано.
За явку на іспит без меча.
ПостСкриптум.
Видно, серед тих, хто сидів у суді в перуках та мантіях, теж були парочка інших йосі
Університет цей вельми відомий: тим, що існує вже понад вісімсот років, тим, що сер Ісаак Ньютон був там деканом фізичного факультету тощо.
Отже, одного разу сидить Йосі на іспиті, який повинен тривати шість годин (є там такі іспити, не приведи, господи). Після кількох годин від початку іспиту Йосі піднімає руку і кличе екзаменатора. Екзаменатор підходить до Йосі (він, зрозуміло, вважав, що Йосі бажає отримати якісь роз'яснення або просто вийти в туалет) і чує буквально таке:
- Пане екзаменатор, я хочу отримати зараз належні мені копчену телятину і пиво.
— Чи правильно я зрозумів, — питає екзаменатор, — Ви говорите про копчену телятину та пиво?
- Так, - відповідає Йосі, - Я кажу про належні мені копченої телятини і пива.
— Вибачте, — каже екзаменатор, — але чому ви вирішили, що вам належать телятина та пиво?
Тоді Йосі витягає з сумки якийсь важкий том і показує його екзаменатору.
- Ось, - каже Йосі, - зведення законів Оксфорда з дня його заснування. Є тут закон від 1513 року, який свідчить, що кожному, хто екзаменується більше чотирьох годин, належить шматок копченої телятини і кухоль пива. І цей закон ніколи не було скасовано.
Екзаменатор намагається сперечатися, посилаючись на технічну неможливість виконати прохання Йосі. Потім екзаменатор викликає свого начальника і вони радяться вдвох.
Англійці є англійці, вони зациклені на законах і там неможливо просто сказати «ні»!
З іншого боку, нещодавно ухвалено закон, який забороняє вживання алкоголю на території університету.
Та й із копченою телятиною вже не так просто, як бувало.
Внаслідок тривалих переговорів сторони погоджуються на гамбургер та кока-колу.
Йосі вплітає їжу і цілком щасливий тим, що втер ніс цим пихатим і дурним бритам за їхній же рахунок.
За кілька днів виявляє Йосі у своїй поштовій скриньці виклик на університетський суд (там, де працюють закони, буває і суд). Йосі абсолютно впевнений, що пара стареньких скаже йому «ну-ну-ну», на що він, Йосі, пообіцяє надалі поводитися добре, і на тому все й закінчиться.
Він прибуває до суду. Величезний старовинний зал з колонами, височенною стелею, фресками на стінах і вітражними вікнами. За нескінченним столом сидять 150 професорів, 45 деканів, 20 ректорів, усілякі пери та лорди — почесні випускники університету.
У перуках та мантіях. З особами членів інквізиції. І вони вершать суд над Йосі.
І вони відраховують його з університету за порушення закону від 1415 року, який ніколи не було скасовано.
За явку на іспит без меча.
ПостСкриптум.
Видно, серед тих, хто сидів у суді в перуках та мантіях, теж були парочка інших йосі
AngryDen
Перфекціоніст
Останні троє суток в Запоріжжі виглядають так...
AngryDen
Перфекціоніст
В мене вже тільки чорний гумор...
Бо інакше вижити та зберегти здоровий глузд важко.
