Дослідження Chatham House: Українську інформаційну стійкість недооцінили й у Росії, і на Заході
Головне з дослідження Chatham House про російську інформаційну та кібервійну проти України.
detector.media
Аналітик Chatham House повідомляє, що російські війська на початку вторгнення не ставили собі за мету знищення мобільних мереж, адже їхні початкові плани полягали в захопленні, а не знищенні України. І саме цей намір, очевидно, призвів до неочікуваного ефекту.
На початку повномасштабного вторгнення в українських мережах з’явилися тисячі нових мобільних телефонів із російськими SIM-картками, які носили з собою російські солдати — попри багаторічні зусилля російської армії покращити власну операційну безпеку, відмовляючи солдатів від необережного використання звичайних телефонів. Це поставило українських захисників перед дилемою: заблокувати ці телефони та зробити їх непридатними чи дозволити їм продовжувати працювати, щоб Україна могла перехоплювати їхні комунікації. Було прийнято рішення заблокувати всіх вхідних абонентів роумінгу з Росії та Білорусі, що одним ударом призвело до того, що вони не змогли спілкуватися, а також знищило резервну систему зв’язку для російських сил вторгнення. Результатом цього кроку в поєднанні з власне російськими комунікаційними збоями стали численні випадки викрадення російськими військами мобільних телефонів в українських цивільних, часто з застосуванням сили чи вбивств, щоб отримати зв’язок та обізнаність про ситуацію. Це, своєю чергою, сприяло перехопленню Україною дзвінків від російських військових до Росії, які згодом використовувалися, зокрема, шляхом публічного оприлюднення аудіозаписів російських солдатів, які телефонували додому, щоб відкрито обговорювати, а часом і хвалитися своєю причетністю до воєнних злочинів.
Водночас Росія використовує тактику персональних погроз українським військовим за допомогою SMS, а також месенджерів (WhatsApp, Telegram, Signal, Viber). Таку тактику росіяни вже використовували у 2014–2015 роках, але її ефективність достатньо обмежена, вважає Джайлз.
На початку повномасштабного вторгнення в українських мережах з’явилися тисячі нових мобільних телефонів із російськими SIM-картками, які носили з собою російські солдати — попри багаторічні зусилля російської армії покращити власну операційну безпеку, відмовляючи солдатів від необережного використання звичайних телефонів. Це поставило українських захисників перед дилемою: заблокувати ці телефони та зробити їх непридатними чи дозволити їм продовжувати працювати, щоб Україна могла перехоплювати їхні комунікації. Було прийнято рішення заблокувати всіх вхідних абонентів роумінгу з Росії та Білорусі, що одним ударом призвело до того, що вони не змогли спілкуватися, а також знищило резервну систему зв’язку для російських сил вторгнення. Результатом цього кроку в поєднанні з власне російськими комунікаційними збоями стали численні випадки викрадення російськими військами мобільних телефонів в українських цивільних, часто з застосуванням сили чи вбивств, щоб отримати зв’язок та обізнаність про ситуацію. Це, своєю чергою, сприяло перехопленню Україною дзвінків від російських військових до Росії, які згодом використовувалися, зокрема, шляхом публічного оприлюднення аудіозаписів російських солдатів, які телефонували додому, щоб відкрито обговорювати, а часом і хвалитися своєю причетністю до воєнних злочинів.
Водночас Росія використовує тактику персональних погроз українським військовим за допомогою SMS, а також месенджерів (WhatsApp, Telegram, Signal, Viber). Таку тактику росіяни вже використовували у 2014–2015 роках, але її ефективність достатньо обмежена, вважає Джайлз.
