Хочу роз'яснити ситуацію. Мережею несеться шквал інформації. Правдивої і безглуздої. З бувшим чоловіком ми розійшлись в 1998 році. А офіційно з документом - у 2000 році. Ростила я сина одна. Іноді батько з'являвся. Як то на 1 вересня в перший клас чи на якусь значну подію. З сином спілкувався, але дуже рідко. Коли Лемберг пішов на війну, вони дуже посварились. І Лемберг скрізь заблокував пращура. Бо один був патріот, а інший ні. Після загибелі сина мені довелось спілкуватись з його батьком. Документи, слідчі, ДНК тощо. Ні дружби, ні ворожнечі не було. Наше не часте спілкування було тільки з приводу зникнення сина. Виховувала я Михайла-Віктора справжнім мужнім чоловіком. Про це можна прочитати в моїй книзі, де жодної згадки про батька немає.
Новини із суду у справі про вбивство Андрія Парубія шокували нашу родину. Важливо, щоб пам'ять про Михайла у цій ситуації не була викривлена.
Мій син герой загинув за Україну. Пройшов Київ, Запоріжжя, Миколаїв і сам напросився на перевод у Бахмут в 93 бригаду. В найгарячішу точку. Був молодшим сержантом, командиром відділення розвідвзводу. І загинув, як Герой. Герої не вмирають!