Література/книги
- Автор теми DbacChusss
- Дата створення
-
- Теги
- ebook книги литература
У 2022-му удвічі зменшилась кількість виданих в Україні книг
Тиражі за рік війни впали на третину.
detector.media
Якщо ще врахувати припинення імпорту книжок від окупантів, який складав значну частину ринку, то падіння наявного асортименту ще відчутніше. А читати західними мовами в нас поки не особливо привчені, замістити імпортом оперативно не вийде.
Почему-то думал, что на форуме упоминали и другие произведения автора.
Не так давно перечитал "Миррский цикл" от него. "Сказка ложь, да в ней намек".
Я не дуже довіряв би "історичним фактам" у книгах кацапських письменників, у всіх їхніх фільмах і книгах українці або смішні, або недолугі, або нЕлюди. А ця книга (2016го року) попахує звичайною антиукраїнською кон'юнктурщиною, яка стала затребуваною у росії з початком війни проти України у 2014му.
Так, звісно, ставитися з обережністю.
У цього письменника кілька десятків книг, дія відбувається в різних місцях колишньої імперії, на теренах України лише декілька з них.
Його особливість — розлогі краєзнавчі відступи, часом ніяк не обумовлені сюжетом, за це й цікаво читати.
Звісно, все швидко вивчити і переказати неможливо у кожному новому чужому місті, тому найкращі перші твори, де дія відбувається у рідному для автора Нижньому Новгороді.
Конкретно щодо Києва, явних краєзнавчих ляпів не знайшов (але я зовсім не спеціаліст), дуже вірно схоплено дух великого будівництва початку минулого століття, який і зараз можна відчути на вулицях поблизу центру.
Єдине, що різонуло саме в цій книжці, це як раз мовне питання. Всі персонажі розмовляють російською, окрім одного тотально українськомовного, чиї репліки даються без перекладу. Це особливо ніяк не випливає з сюжету, ще й мова занадто літературно правильна, так не говорять.
Особливо лютої ватности ані автора, ані персонажів не спостерігається, скоріше, за все добре проти всього поганого та сумлінна служба імперії.
Але майже у половині романів окрім основної кримінальної є міжнародно-шпигунська сюжетна гілка і там, звісно, найчастіше «англійка гадить».
У цього письменника кілька десятків книг, дія відбувається в різних місцях колишньої імперії, на теренах України лише декілька з них.
Його особливість — розлогі краєзнавчі відступи, часом ніяк не обумовлені сюжетом, за це й цікаво читати.
Звісно, все швидко вивчити і переказати неможливо у кожному новому чужому місті, тому найкращі перші твори, де дія відбувається у рідному для автора Нижньому Новгороді.
Конкретно щодо Києва, явних краєзнавчих ляпів не знайшов (але я зовсім не спеціаліст), дуже вірно схоплено дух великого будівництва початку минулого століття, який і зараз можна відчути на вулицях поблизу центру.
Єдине, що різонуло саме в цій книжці, це як раз мовне питання. Всі персонажі розмовляють російською, окрім одного тотально українськомовного, чиї репліки даються без перекладу. Це особливо ніяк не випливає з сюжету, ще й мова занадто літературно правильна, так не говорять.
Тут же дверь распахнулась, и вошел мужчина. Круглолицый, с торчащими усами, он удивительным образом напоминал моржа. Взгляд умный, оценивающий.
— Доброго дня, гості довгоочікувані! Ласкаво просимо!
Надзиратель представил его начальству:
— Аким Харитонович Дудка, владелец «Веников». И дружественный закону человек, скажем так. А это чиновник особых поручений Департамента полиции надворный советник Лыков.
— Алексей Николаевич, — назвался сыщик и протянул трактирщику руку.
— Дуже приємно. У вас, мабуть, справа важлива? Якщо з Петербургу приїхали.
Асланов повелительным жестом усадил всех за стол. Придвинулся к хозяину и начал рассказывать. Он говорил не спеша, четко выговаривая слова, так, чтобы собеседник лучше запомнил:
— Был такой Афонасопуло, Платон Иваныч. Служил оценщиком в Киевском частном коммерческом банке. Из благородных.
Дудка про себя повторил фамилию и кивнул — валяй дальше.
— Недавно его труп нашли застрявшим в пароходном колесе. А до этого несчастья успел господин Афонасопуло накатать кучу писем. Сначала полицмейстеру да губернатору; те молчок. Тогда он написал министру финансов Витте.
— Про що листи?
— Будто бы Меринг — знаешь такого? — крадет деньги из своего банка. И вкладывает в строительство. Оценщика заставляет завышать цену заклада, чтобы больше своровать. А стройка будто бы неудачная, кредиты не вернутся, все это мошенничество.
Трактирщик снова кивнул. Надзиратель продолжил:
— Меринг женат на дочери Витте. Не родной, приемной, но это тоже сильно. И министр послал сюда господина Лыкова разведать: правда ли здесь аферизм? Тот приехал, а писателя нашего в колесе нашли. Подозрительно.
— Ага. Що потрібно від мене?
— Я подумал на никольских. Афонасопуло был игрок, часто плавал на тот берег, дулся в карты в «Венеции»…
Дудка опять покачал головой, на этот раз осуждающе.
— …И подозреваю я в нападении Созонта Безшкурного.
— Чому його?
— Самый сильный. Простому подкалывателю мокрый грант[19] не по чину. А тут сложили благородного, и концы в воду. Смело.
— Так, схоже на Созонта. Все?
— Нет. Сегодня появилась еще одна ниточка. Оказывается, игрок не только зеленое поле любил, но и скаковое. Недавно сорвал куш, три тысячи.
— Великі гроші.
— О чем и речь. Жил он на Лабораторной, баба у него где-то на Рогнединской.
— Могли кукушкінські…
— Теперь все.
Дудка разлил водку по рюмкам (Лыков не стал возражать), поднял свою и сказал:
— Будьмо.
Все чокнулись и принялись закусывать. Алексей Николаевич отведал горячей ветчины — вкусно. Хозяин выставил все самое лучшее.
— Отже, я маю рознюхати двi речi: нiкольских i хто мiг приткнути благородного на горi. Так?
— Да, — впервые заговорил питерец. — Безшкурный к вам заходит?
— Дуже рідко. Обережний, намагається на правий берег не з’являтися…
— И как же вы разнюхаете?
«Морж» отставил рюмку и хитро сощурился:
— Не вперше. Созонт — птах важний. Але є маленькі пташки, прилітають і співають, дурненькі. Ось вони нам і потрібні.
— То есть? — спросил Лыков, хотя уже догадался, что имел в виду хозяин трактира.
— Сюда ходять грантовщики з лiвого берега. Не бояться, знають, що полiцiя куплена. Так вони думають, дурнi. Отже, у Нiкольской слободi чотири або п’ять зграй, може, i бiльше. Вiд Созонта люди нiчого не скажуть. Про своi справи всяк промовчить. А ось про iнших говорять охоче. У мене тут зразок клубу. Збираються чолов’яги i пересуджують. Усi новини сюди течуть. Якщо Безскурний узяв великий дуван, про це стане вiдимо. Хлопцi одне одному бовкне, а я й на вус намотаю.
Тут Асланов счел нужным перевести:
— Сюда ходят грантовщики с того берега. Не боятся, знают, что здесь полиция куплена. Так они думают, дураки. Вот. В Никольской слободе четыре или пять шаек, может, и больше. От Созонта люди ничего не скажут. О своих делах всякий промолчит. А вот об чужих говорят охотно. У него здесь навроде клуба. Сходятся людишки и судачат. Все новости сюда поступают. Ежели Безшкурный взял хороший дуван, об том станет известно. Люди друг дружке сболтнут, а он подслушает.
— Понятно.
— Доброго дня, гості довгоочікувані! Ласкаво просимо!
Надзиратель представил его начальству:
— Аким Харитонович Дудка, владелец «Веников». И дружественный закону человек, скажем так. А это чиновник особых поручений Департамента полиции надворный советник Лыков.
— Алексей Николаевич, — назвался сыщик и протянул трактирщику руку.
— Дуже приємно. У вас, мабуть, справа важлива? Якщо з Петербургу приїхали.
Асланов повелительным жестом усадил всех за стол. Придвинулся к хозяину и начал рассказывать. Он говорил не спеша, четко выговаривая слова, так, чтобы собеседник лучше запомнил:
— Был такой Афонасопуло, Платон Иваныч. Служил оценщиком в Киевском частном коммерческом банке. Из благородных.
Дудка про себя повторил фамилию и кивнул — валяй дальше.
— Недавно его труп нашли застрявшим в пароходном колесе. А до этого несчастья успел господин Афонасопуло накатать кучу писем. Сначала полицмейстеру да губернатору; те молчок. Тогда он написал министру финансов Витте.
— Про що листи?
— Будто бы Меринг — знаешь такого? — крадет деньги из своего банка. И вкладывает в строительство. Оценщика заставляет завышать цену заклада, чтобы больше своровать. А стройка будто бы неудачная, кредиты не вернутся, все это мошенничество.
Трактирщик снова кивнул. Надзиратель продолжил:
— Меринг женат на дочери Витте. Не родной, приемной, но это тоже сильно. И министр послал сюда господина Лыкова разведать: правда ли здесь аферизм? Тот приехал, а писателя нашего в колесе нашли. Подозрительно.
— Ага. Що потрібно від мене?
— Я подумал на никольских. Афонасопуло был игрок, часто плавал на тот берег, дулся в карты в «Венеции»…
Дудка опять покачал головой, на этот раз осуждающе.
— …И подозреваю я в нападении Созонта Безшкурного.
— Чому його?
— Самый сильный. Простому подкалывателю мокрый грант[19] не по чину. А тут сложили благородного, и концы в воду. Смело.
— Так, схоже на Созонта. Все?
— Нет. Сегодня появилась еще одна ниточка. Оказывается, игрок не только зеленое поле любил, но и скаковое. Недавно сорвал куш, три тысячи.
— Великі гроші.
— О чем и речь. Жил он на Лабораторной, баба у него где-то на Рогнединской.
— Могли кукушкінські…
— Теперь все.
Дудка разлил водку по рюмкам (Лыков не стал возражать), поднял свою и сказал:
— Будьмо.
Все чокнулись и принялись закусывать. Алексей Николаевич отведал горячей ветчины — вкусно. Хозяин выставил все самое лучшее.
— Отже, я маю рознюхати двi речi: нiкольских i хто мiг приткнути благородного на горi. Так?
— Да, — впервые заговорил питерец. — Безшкурный к вам заходит?
— Дуже рідко. Обережний, намагається на правий берег не з’являтися…
— И как же вы разнюхаете?
«Морж» отставил рюмку и хитро сощурился:
— Не вперше. Созонт — птах важний. Але є маленькі пташки, прилітають і співають, дурненькі. Ось вони нам і потрібні.
— То есть? — спросил Лыков, хотя уже догадался, что имел в виду хозяин трактира.
— Сюда ходять грантовщики з лiвого берега. Не бояться, знають, що полiцiя куплена. Так вони думають, дурнi. Отже, у Нiкольской слободi чотири або п’ять зграй, може, i бiльше. Вiд Созонта люди нiчого не скажуть. Про своi справи всяк промовчить. А ось про iнших говорять охоче. У мене тут зразок клубу. Збираються чолов’яги i пересуджують. Усi новини сюди течуть. Якщо Безскурний узяв великий дуван, про це стане вiдимо. Хлопцi одне одному бовкне, а я й на вус намотаю.
Тут Асланов счел нужным перевести:
— Сюда ходят грантовщики с того берега. Не боятся, знают, что здесь полиция куплена. Так они думают, дураки. Вот. В Никольской слободе четыре или пять шаек, может, и больше. От Созонта люди ничего не скажут. О своих делах всякий промолчит. А вот об чужих говорят охотно. У него здесь навроде клуба. Сходятся людишки и судачат. Все новости сюда поступают. Ежели Безшкурный взял хороший дуван, об том станет известно. Люди друг дружке сболтнут, а он подслушает.
— Понятно.
Але майже у половині романів окрім основної кримінальної є міжнародно-шпигунська сюжетна гілка і там, звісно, найчастіше «англійка гадить».
Навіщо ставити додаткові програми, якщо прямо у читалці (наприклад Moon+ Reader и Librera) можна налаштувати opds-каталог Флібусти?
Гудзак
Хатуль мелумад - тварина типу кіт, що йде ланцюгом
Alex, я користуюсь ReadEra. І взагалі я за "кесарю - кесарево, слесарю - слесарево". Хай читалка читає, а що вона буде читати - я сам натягаю їй на перетравлення спецілізованим інструментом. Не люблю "комбайни" - вони мені нагадують совкові телерадіоли на кшталт "Беларусь-58" чи як там вона звалась (забув, хоч і бачив живцем).
Не люблю "комбайни" - вони мені нагадують совкові телерадіоли на кшталт "Беларусь-58" чи як там вона звалась (забув, хоч і бачив живцем).
Гудзак
Хатуль мелумад - тварина типу кіт, що йде ланцюгом
Alex, btw, не люблю fb2 - багато помилок після сканування. Якщо є варіанти, шукаю в pdf або djvu. Особливо старі українські видання часів "українізації", діаспорні і т.п. На Флібусті такого нема. Так що дозвольте залишитися консервативним ортодоксом біля холодильника, тобто у книжкових полиць (на відміну від Альфа).
Гудзак
Хатуль мелумад - тварина типу кіт, що йде ланцюгом
А что за город? У меня бабушка и тетя тоже работали в библиотеках - книжек, в том числе сказок, на украинском было полно. А вот с книгами на русском была напряжёнка, дефицит, что в библиотеке, что в магазинах. А на украинском лежали - спроса не было, но в наличии должны были быть, Одесса - УССР, значит, все вывески на украинском, и книги - тоже (это в начале 90-х массово начали вывески на русском делать, "свобода" наступила).
Некоторые книги, в частности, "Три мушкетёра", "Гаргантюа и Пантагрюэль" мной так и не прочитаны на русском - не было, ну а сейчас неинтересно.
Гудзак
Хатуль мелумад - тварина типу кіт, що йде ланцюгом
Kritik, згоден 100% - Бальзака, Чапека, Гашека, Лема і ще багато чого читав українською - бо був дефіцит. Або т.з. "за макулатурные талоны".
...и, как вариант: чтоб купить дефицитные книги, мой дядька в молодости не ленился мотаться с Гомельщины в Молдову. Там по селам много худлита на русском лежало. Так я потом в гостях у него прочел все книжки про мушкетеров в бюджетном издании "Картя Молдаванеску".
Post automatically merged:
...и, как вариант: чтоб купить дефицитные книги, мой дядька в молодости не ленился мотаться с Гомельщины в Молдову. Там по селам много худлита на русском лежало. Так я потом в гостях у него прочел все книжки про мушкетеров в бюджетном издании "Картя Молдаванеску".
Черкаси
Як був малий, на початку 90-х у районній дитячій бібліотеці у західній області цікаві книжки були переважно російською, то я обирав щось, а мама мені знаходила ще щось українською, щоб читав і вчив, бо майже не знав мови.
Десь тоді ж мені чи то спеціально, чи то випадково так вийшло через дефіцит, придбали два дитячі двотомні видання: Волкова про Смарагдове місто і Носова про Незнайка. І в обох при аналогічному оформленні перша книга була російською, а друга — в перекладі українською.
Але це радше виключення, в 90-х та 00-х книжок українською майже не купляли, та їх і особливо не було у продажу, окрім підручників.
А про радянське книговидання можу сказати з домашньої бібліотеки, там з того, що згадалось, дещо було й українською, але небагато: переклади Лема, Азімова, По, п'ятитомник творів Шевченка, Біблія, науково-популярна «Супутник юного фотографа», книжка-фотоальбом про область. Ще був майже раритет, «Жива математика» Перельмана у виданні кінця 40-х. І навіть чомусь спогади Жукова були у перекладі, це вже, певно, через дефіцит оригіналу. А от українська радянська енциклопедія була у російській версії, хоча українська теж існувала.
Десь тоді ж мені чи то спеціально, чи то випадково так вийшло через дефіцит, придбали два дитячі двотомні видання: Волкова про Смарагдове місто і Носова про Незнайка. І в обох при аналогічному оформленні перша книга була російською, а друга — в перекладі українською.
Але це радше виключення, в 90-х та 00-х книжок українською майже не купляли, та їх і особливо не було у продажу, окрім підручників.
А про радянське книговидання можу сказати з домашньої бібліотеки, там з того, що згадалось, дещо було й українською, але небагато: переклади Лема, Азімова, По, п'ятитомник творів Шевченка, Біблія, науково-популярна «Супутник юного фотографа», книжка-фотоальбом про область. Ще був майже раритет, «Жива математика» Перельмана у виданні кінця 40-х. І навіть чомусь спогади Жукова були у перекладі, це вже, певно, через дефіцит оригіналу. А от українська радянська енциклопедія була у російській версії, хоча українська теж існувала.
Ну як так можна підігрувати рашистам?!!!
1. Володимире Олександровичу, Ви справді не усвідомлюєте, що кожен день не підписання Вами Закону 2309-ІХ несе пряму вигоду державі-агресору і нікому більше?
2. Для чого Ви згадуєте зауваження МЗС і Мін'юсту річної давнини з пропозиціями накласти вето на закон? Адже Ви не скористалися правом вето, яке у Вас було до 5 липня 2022 року, і правильно зробили. Адже вето на цей закон неминуче викликало б обурення в суспільстві.
3. Чому, згадуючи зауваження МЗС і Мін'юсту, Ви забуваєте згадати про позитивні висновки на законопроєкт Міністерства культури й інформполітики, Інституту книги, Мінекономіки, Мінфіну, профільного комітету парламенту та одностайне його ухвалення конституційною більшістю Верховної Ради? Чому не згадуєте про подання Кабміну, який ще у липні минулого року запропонував Вам, відповідно до Конституції, підписати Закон? Я вже не кажу про безліч закликів підписати закон від українських видавців, письменників, правників, експертних організацій, громадських і політичних діячів. Чому сумнівні зауваження двох міністерств річної давнини для Вас важливіші за позицію парламенту, уряду, книжкової спільноти, громадянського суспільства і прямі норми Конституції?
4. У чому сенс відправляти Закон до Єврокомісії, яка цього не просила? Причому, робити це аж зараз і з формулюваннями, які, по суті, спонукають комісію виступити на боці російських лобістів під приводом буцімто порушення прав меншин?
5. Для чого взагалі підтримувати російські фейки, буцімто закон забороняє російськомовні книжки? Він не забороняє видавати чи ввозити книги (крім виданих у РФ і Білорусі) жодною мовою оригіналу, у т.ч. й російською. А видання перекладів західної літератури саме українською, а не російською мовою є важливою передумовою становлення самодостатнього українського книжкового ринку і захисту від спроб Росії захопити його зсередини.
6. І найголовніше. Яким чином будь-які зауваження будь-кого скасовують Ваш обов’язок підписувати Закони?! Частина третя статті 94 Конституції України визначає: якщо президент протягом 15 днів не підписав закон чи не повернув його до парламенту з зауваженнями, "закон вважається схваленим Президентом України й має бути підписаний та офіційно оприлюднений".
Чому Володимир Зеленський вперто не підписує закон, який забороняє імпорт і розповсюдження видавничої продукції з Росії та Білорусі
Хочеться спитати у президента кілька важливих речей:1. Володимире Олександровичу, Ви справді не усвідомлюєте, що кожен день не підписання Вами Закону 2309-ІХ несе пряму вигоду державі-агресору і нікому більше?
2. Для чого Ви згадуєте зауваження МЗС і Мін'юсту річної давнини з пропозиціями накласти вето на закон? Адже Ви не скористалися правом вето, яке у Вас було до 5 липня 2022 року, і правильно зробили. Адже вето на цей закон неминуче викликало б обурення в суспільстві.
3. Чому, згадуючи зауваження МЗС і Мін'юсту, Ви забуваєте згадати про позитивні висновки на законопроєкт Міністерства культури й інформполітики, Інституту книги, Мінекономіки, Мінфіну, профільного комітету парламенту та одностайне його ухвалення конституційною більшістю Верховної Ради? Чому не згадуєте про подання Кабміну, який ще у липні минулого року запропонував Вам, відповідно до Конституції, підписати Закон? Я вже не кажу про безліч закликів підписати закон від українських видавців, письменників, правників, експертних організацій, громадських і політичних діячів. Чому сумнівні зауваження двох міністерств річної давнини для Вас важливіші за позицію парламенту, уряду, книжкової спільноти, громадянського суспільства і прямі норми Конституції?
4. У чому сенс відправляти Закон до Єврокомісії, яка цього не просила? Причому, робити це аж зараз і з формулюваннями, які, по суті, спонукають комісію виступити на боці російських лобістів під приводом буцімто порушення прав меншин?
5. Для чого взагалі підтримувати російські фейки, буцімто закон забороняє російськомовні книжки? Він не забороняє видавати чи ввозити книги (крім виданих у РФ і Білорусі) жодною мовою оригіналу, у т.ч. й російською. А видання перекладів західної літератури саме українською, а не російською мовою є важливою передумовою становлення самодостатнього українського книжкового ринку і захисту від спроб Росії захопити його зсередини.
6. І найголовніше. Яким чином будь-які зауваження будь-кого скасовують Ваш обов’язок підписувати Закони?! Частина третя статті 94 Конституції України визначає: якщо президент протягом 15 днів не підписав закон чи не повернув його до парламенту з зауваженнями, "закон вважається схваленим Президентом України й має бути підписаний та офіційно оприлюднений".
Шамайда: Зеленський мусить підписати закон про заборону ввезення книг з РФ та Білорусі | Еспресо
Президент відповів на петицію про захист українського культурного простору від русского міра формулюваннями, які просуваються російськими лобістами. Далі — у тексті
espreso.tv
"Лупайте сю скалу!"
life.liga.net
Зеленський підписав закон про заборону ввезення та розповсюдження книг з РФ і Білорусі
Зеленський підписав Закон про заборону ввезення та розповсюдження книг з РФ і Білорусі
Президент Володимир Зеленський підписав закон про заборону ввезення та розповсюдження російської видавничої продукції.
life.liga.net
Гудзак
Хатуль мелумад - тварина типу кіт, що йде ланцюгом
Слава тобі, Боже! Thanks God Almighty - free at last! (як на могилі негра )
А ось і гарний коментар:
lb.ua
)
Post automatically merged:
А ось і гарний коментар:
Книжковий закон: стандарти ЄС на захисті російської книги?
Президент України Володимир Зеленський підписав закон 2309-ІХ про заборону ввезення і розповсюдження видавничої продукції з Росії та Білорусі, який Верховна Рада ухвалила ще рік тому. Між ухваленням і підписанням відбулося декілька флешмобів від фахівців галузі на підтримку закону, була...
Останнє редагування:
Не пройшло й року двох.
Чи не можуть супротивники закону поскаржитись на процедуру підписання? Бо президент мав ще рік тому або підписати, або ветувати, а не оце все.
А сам зміст закону, це не лише заборона ввезення книжок з території світу, підконтрольної окупантам, а дещо цікавіше.
Тепер не можна продавати їх авторів (окрім залишків вже надрукованих в нас раніше їх книг), що не встигли померти до 1991 року (тобто Пушкіна з Цоєм можна).
Можна видавати російськомовних авторів з решти країн (в тому числі й України), але з-за кордону завозити після отримання дозволу.
А авторів, що пишуть рештою мов, можна видавати чи завозити або в оригіналі, або українською (а також, для годиться, мовами ЄС та корінних народів).
Чи не можуть супротивники закону поскаржитись на процедуру підписання? Бо президент мав ще рік тому або підписати, або ветувати, а не оце все.
А сам зміст закону, це не лише заборона ввезення книжок з території світу, підконтрольної окупантам, а дещо цікавіше.
Тепер не можна продавати їх авторів (окрім залишків вже надрукованих в нас раніше їх книг), що не встигли померти до 1991 року (тобто Пушкіна з Цоєм можна).
Можна видавати російськомовних авторів з решти країн (в тому числі й України), але з-за кордону завозити після отримання дозволу.
А авторів, що пишуть рештою мов, можна видавати чи завозити або в оригіналі, або українською (а також, для годиться, мовами ЄС та корінних народів).
Що почитати у липні. 53 книжкові новинки від українських видавництв
Список книг для літа: що почитати в липні від українських видавництв
life.liga.net