Дякую вам за огляд процесів в кримськотатарській мові та серед кримців, от тільки вашого сарказму не зрозумів та не вітаю, адже наче сабж цієї групи саме про мову, а не про члени.
Саме про мову й сарказм. Якщо ж він заважає сприйняти основний сенс, то можна й без нього, бо вказати я хотів на доволі важливий аспект. А саме:
Окрім мовно-суспільних процесів, схожих з нашими, в кримських татар є ще один процес, котрий в нас відсутній: спроби перейменування цілого народу з "кримських татар" на "кримців". Цей процес точиться вже понад чверть століття, і за весь цей час популярність цієї ідеї серед народу не поширилася поза невелику частину невеликого прошарку інтелігенції (тобто, далеко не вся національно свідома інтелігенця згодна з цим). Абсолютна маса народу цей процесс не сприйняла й необхідності в ньому не бачить. Однак невелика (але активна) частина від тієї невеликої частини національної інтелігенції, що після окупації переїхала до Києва, тепер наполягає, аби уподобана ними назва була офіційно затверджена в законодавстві України. І шанси на успіх в них є.
Звісно, успіх чи неуспіх їхньої ініціативи не має жодного практичного значення ні для України, ні для кримськотатарського народу.
Тому інтерес тут складає інше. Бо це виключно показовий приклад проблеми, котра зараз (в тому числі й тут) обговорюється стосовно України: чи мусять питання всенародного масштабу вирішуватися меншістю від меншості суто адміністративними методами? І чи мусять нестандартні смаки й уподобання меншості від меншості ставати законодавчо закріпленими стандартами для всього народу?
Якщо мусять, то за цією логікою цілком логічно уявити собі (з сарказмом) й можливість запровадження абсурдних слів "чоловікиня" замість слова "жінка" чи "невагінальна чоловікиня" замість слова "чоловік". Бо завжди знайдуться меншості, котрі вважають, що треба саме так. І питання лише в ступіню їхньої впливовості.
Окремі прояви подібного волюнтаристського підходу вже можна бачити в окремих пунктах нових мовних законів, де затверджуються норми, що не мають всенародного поширення. І це є проблемою.
Щодо Маріюполя, то є ще Овдіївка (відстежую та цікавлюся історією рідного краю). І це не виверт діяспори (авжеж канадійської, бо про иншу й не чули), а назви двох міст на Донеччині до масової русифікації.
Ну, про Маріюпіль ми ж з Вами вже колись дискутували)) Про Овдіївку не дискутували, але про неї й дискутувати немає причин: в цьому випадку наведена форма є цілком автентичною.
