А тепер серйозно, бідність це не вирок і не щось страшне та не пристойне, а от не мати бажання її позбутися це вже значно гірше. Коли ти спілкуєшся з протилежною статтю особливо тим кому 35+ всі як один називають чоловіків що живуть з батьками значно гіршими словами. Не розумію чому в тебе за стільки років не виникло бажання зняти квартиру та пожити окремо, хоч на місяць-два. Ну просто уяви, завтра ти познайомишся з дівчиною, а скоріш вже жінкою, бо і ти не хлопчик, і дійде у вас до інтиму, готель знімати будеш, чи чекати поки батьки з квартири на дачу поїдуть? На мою субєктивну думку юнак стає чоловіком не коли вперше переспав з дівчиною, а коли почав жити самостійним життям, окремо від батьків.
Я намагався спілкуватись з дівчатами, але вони все одно мене відшивали або зливались.
Я псіханув та закипів як чайничок

Та вирішив, що мені від жінок треба триматися якомога далі, або ж взагалі не думати про них.
Знімати квартиру дорого. Краще бабки на депозит кидати. Я до війни так і робив, і навіть доволі успішно.
Також у мене є вагомі аргументи не знайомитись - те, що багато сучасних жінок мають проблеми із вдячністю.
Я вже писав про це. Навіть на побутовому рівні - поступаєшся на вузьуому тротуарі місцем і жінки тобі не дякують.
Притримаєш двері в магазині - аналогічно.
Про що з дівчатами/жінками розмовляти я теж не знаю, тому я про знайомства чи стосунки навіть не мрію. Не дано це мені, та й не треба.