спросил человек, недавно указавший мне на орфографическую ошибку
Філологи-мовознавці. Клуб ботанів
- Автор теми Gold
- Дата створення
А ви бачили, що вони Олешки перевели як Альошкі?
Добре, ще що в нас так багато Олександрівок, Вільхівок... я от коли чула по новинах про Розівку, аж млосно ставало, бо тут теж Розівка під Ужгородом.
В нас в компанії були постачальники з Одеси, які бувало НП користували, то чи вони чи НП відпарвляли в Розівку Запорізьку, а не Закарпатську.
А могли бы и вспомнить название
В березні, коли рашисти наближалися до Миколаєва, робив замовлення з Одеси в Миколаїв Львівської області. Пояснив менеджеру, що потрібно у Львівську область, Миколаїв. Наголосив, що область Львівська. За 5 хв пише мені повідомлення, що в Миколаїв не можна, бо там рашисти і доставки немає...
Стандартне шаблонне мислення на потоці.
А ще є одна Вільшанка, на Кіровоградщини. Назва як красивої пташки Закарпаття.
Вже згадували, мабуть)
рос. Кременчуг - укр. Кременчук - Кременчуцький
Мій "ватний" хресний завжди називав Оленівку, де мав ділянку землі, "АлєньОвка". Про те, що не на честь оленів назвали той населений пункт, я йому вирішив не розповідатиА ви бачили, що вони Олешки перевели як Альошкі?
Шкода, knedlyk-у нічого не залишиться.Для китайців пропозиція - "інші"..
Шкода, knedlyk-у нічого не залишиться.Для китайців пропозиція - "інші"..
«И» на початку слова — Вікіпедія
vlad_g
Старший ухилянт
...вживання и на початку слів (як то "І/Инший") так і залишилось ненормативнимШкода, knedlyk-у нічого не залишиться.Для китайців пропозиція - "інші"..«И» на початку слова — Вікіпедія
uk.wikipedia.org
Певних
Ґречно дякую, пане Критику, за урок виключно грамотної української мови (з мене чесна вподобайка). Пробачте мене невігласа (якось мені кепсько стало). Тепер обов’язково, перш ніж написати допис на реді, ретельно митиму руки, рота, братиму фіголологічно-лінгвістичної літератури та про всяк випадок тлумачного словничка
Я вас тут всіх люблю, тому виключно в жартівливій формі відписав то все вище
Я думаю, що суспільний консенсус в тому, що багато людей переходять на українську, це не завжди одразу працює ідеально, і все ці розуміють. А другий в тому, що в нас вітається грамотність і таке не варто сприймати як
Андрюх@dp.ua
Пенсіонер
Та ні, я ж без будь-яких закидів! Я вважав, що це якийсь невідомий мені термін, просто уточнював.
Щиро радий, що ми з паном порозумілися
Андрюх@dp.ua
Пенсіонер
Ось тільки тайна терміну так і не розкрита, там помилка чи все вірно записано?Щиро радий, що ми з паном порозумілися
Мабуть таємниця полягає в тому, що такого терміну не існує . Але людина дуже перейнялася проблемою, за що їй велика шана.
. Але людина дуже перейнялася проблемою, за що їй велика шана.
Останнє редагування:
Там помилка "дякуючи" клавіатурі телефона і моєму, нажаль, поганому зору. Не помогло, що разів 10 перевіривОсь тільки тайна терміну так і не розкрита, там помилка чи все вірно записано?Щиро радий, що ми з паном порозумілися
А свої помилки не виправляю, щоб все залишалося в оригіналі.А оце вже треба запам'ятати, як вірно. Є кумедна мнемоніка:
"нажаль" vs "на жаль"
От я знаю точно, що багато хто не гребує писати вставну конструкцію «нажаль» разом, не замислюючись — а раптом шось не то. А воно не то, бо таке написання означає, що ви не володієте термінологією. Зара поясню. «Нажаль» — це насправді не те, що ви хочете сказати й висловити, а дієслово.
Суботнього дня в кімнаті на кріслі, розкривши газету й виваливши хвоста на стіл, сидить пітон Вадим. На кухні порається його жона, безперечно, отруйна зміючка Оленка. Зміючка Оленка класична українка, ну, тобто гадюка звичайна, з Чернігівщини.
І от пітон, натрапивши в газеті на рубрику «Готуємо смачно» чи «О вкусной і здоровой піщє», раптом згадує. І гука: «Лєна, чуєш, Лєн!! А йдисьда!!».
Зміючка Оленка, у якої шкварчить-кипить, одна рука закриває банки з помідорами, а друга бавить дитину, спочатку традиційно відгавкує: «Та шо ти хочеш там?! Нема мені коли, ще бігать до тебе, шо ти там придумав?!» — але потім, обтерши спітніле чоло й зліпивши нашвидкуруч дитині коника з тіста, таки приповзає в кімнату: «Ну шо вже?».
А пітон і каже: «Слухай, Лєн, а помниш, ти колись готувала божественних жалених жаб? Ти згадай, як колись хлопці до мене приповзали, коли я дісер захистив, ще як нашого малого не було, то ти таких жаб із хом’яками подавала, шо еееех!» — «Та згадав, божечки, коли то було! Де я тобі зараз таких жаб візьму, то ж ми тоді на Десні в моїх батьків ще жили, то там тьотя Надя нам мішками їх возила, та і хом’яків де я тобі в Києві найду?». — «Ну нажаль, Лєн. Ну так шось захотілося. Ну пошукай десь. Ну давай з’їздимо в село до баби моєї, у Воропаївку, там копанка така хароша, жаби єсть. Нажалиш?» — і так пітон жалісливо на Оленку глянув, що та подумала: «А чо б молодість не згадати, і правда. Нажалю. Я ж раніше настоящщя багіня жалених страв була. Ще як Валєрка до мене ходив, казав, шо Лєна, я за твоїх жалених жаб піду втоплюся зараз, жить без них не можу! А я ж дурна була така, молода, влюбилась у цього чорнобрового інтелігента (зиркнула на Вадіка свого), хто ж знав, шо Валєрка потім у депутати, і вже оно весь Борзнянський район під ним ходе, а цей (знов зиркнула) сидить у своєму НДІ, і толку вже з тих брів, як оно зарплата наче в дворніка. Та ладно. Цей свій, рідний. І любила ж. Нажалю».
І поповзла зміючка Оленка в «Дари моря» по живих жаб. А потім ще на Пташиний ринок заповзе, купе пару хом’ячків, пожалить мужу. Бо битовуха вона, знаєте, затягує, але якщо любов у серці, то і жаб нажалиш, і «на жаль» окремо писатимеш.